СИБАРИ́Т, а, ч. Бездільна, розпещена людина, що живе чужою працею. Ніхто не підозріває в тім сухім формалісті та реалісті духового сибарита, артиста, що плекає одну штуку для штуки — вмілість жити (Фр., IV, 1950, 346); Огидний тип сільського попа — безжурного сибарита, легковажного, безугавного базіки змалював Мартович в особі отця Миколи Радовича (Жовт., 2, 1956, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 152.