СИБІРЯКІ́В, ко́ва, ко́ве. Прикм. до сибіря́к; належний сибірякові. З глибини городів, наче з самого полум’я палаючої соломи, вихопивсь зовсім молоденький без кашкета боєць-татарчук і прожогом кинувсь до сибірякового коня (Гончар, II, 1959, 326); Давид аж захвилювався радісно від сибірякових слів: це ж його мрія — колектив [комуну] отут, у дворі (Головко, II, 1957, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 153.