СИВІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до си́ві́ти. — З-під шолома спливало довге і густе, сивіюче вже волосся на його плечі (Фр., VI, 1951, 58); На поріг виходить жінка.. з короною сивіючого, але ще пишного волосся (Сенч., Опов., 1959, 76); В задумі стоїть біля лантухів отаманка, поправляючи на шиї важку, вже сивіючу косу (Гончар, Таврія, 1952, 156); Автомашини з бійцями пронеслися геть, занурюючись у сивіючу сутінь літнього вечора (Ле, Право.., 1957, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 155.