Що oзначає слово - "сигнальний"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СИГНА́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до сигна́л 1; який є сигналом. Сигнальний дзвінок, сповіщаючи, що надійшов львівський поїзд, подіяв на нього, мов електричний ток [струм] (Фр., VI, 1951, 319); Крізь морок ночі.. роз’ятрено червоніють сигнальні вогні на кораблях, що ледь проступають силуетами з пітьми (Гончар, II, 1959, 211); // Признач. для подавання сигналів. Кліпнула сигнальна лампочка, закрутилась верхня лебідка (Ю.Янов., II, 1954, 148); Телефонний комутатор має сигнальне обладнання (Сигналізація.., 1955, 8); Ніна майже інстинктивно вхопила згорнутий сигнальний прапорець (Літ. газ., 16.XII 1960, 4); З марсового і сигнального містків, з інших бойових постів долинули тривожні вигуки: — Торпеда… Торпеда! (Ткач, Крута хвиля, 1956, 125); // у знач. ім. сигна́льний, ного, ч. Те саме, що сигна́льник 1. — Людина за бортом! — вигукнув з щогли сигнальний (Тулуб, Людолови, II, 1957, 231).

∆ Дру́га сигна́льна систе́ма, фізл. — сукупність умовних рефлексів, сигналами до виникнення яких є не безпосередні подразники, а їх словесні позначення. Сигналізацію про явище навколишнього середовища за допомогою слова І. П. Павлов назвав другою сигнальною системою (Заг. догляд за хворими, 1957, 10); Пе́рша сигна́льна систе́ма, фізл. — сукупність умовних рефлексів, які формуються під впливом конкретних подразників зовнішнього або внутрішнього середовища і забезпечують складну умовно-рефлекторну поведінку організму. Якщо у тварин існує лише перша сигнальна система, то у людини сигнальних систем дві — перша, така ж, як і в тварин, і друга, притаманна тільки їй (Знання.., 4, 1971, 13); Сигна́льний примі́рник — перший друкований примірник книжки, журналу і т. ін., що являє собою взірець для всіх інших примірників цього видання. На тому тижні приніс [Павло] свою книжку. Новенька. Ще пахне фарбою. Сигнальний примірник (Мушк., Серце.., 1962, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 158.