СИГНА́ЛЬНИК, а, ч.
1. Матрос або старшина, що веде спостереження за морем і повітрям, приймає та передає сигнали (у 1 знач.). Вахтовий сигнальник доповів: — Дає [літак] сигнал: хоче розмовляти (Трубл., Шхуна.., 1940, 217); Він постояв трохи біля сигнальників, які стежили за морем і небом (Ткач, Крута хвиля, 1956, 123).
2. На деяких виробництвах — робітник, що здійснює спостереження за чим-небудь і подає сигнали до певних дій. В лісонасадженнях і садах для сигналізації застосовуються такі ж [як і на інших площах] сигнальні знаки, тільки на довших жердинах, які переносять по двоє сигнальників (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 158.