СИ́ЛУВАНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється всупереч чиїм-небудь бажанням, чиїйсь волі, за примусом. — Атож! Казав, що ця праця незабаром повинна бути обов’язкова, силувана для всіх, хто вчився в школі, неначе якась повинність або панщина (Н.-Лев., IV, 1956, 265); Не раз дівчина волить смерть собі заподіяти, ніж по силуванім шлюбі жити з немилим їй чоловіком (Фр., XVI, 1955, 56); — Без любові я не хочу женитися, і не потребую. А силуваної любові.. я не хочу (Коб., III, 1956, 112); // Здійснюваний через силу. Вона посміхалася, але посмішка була силувана (Грим., Подробиці.., 1956, 58); Він відчував в її силуваних рухах та напруженій метушні по хаті непереможну втому (Досв., Гюлле, 1961, 100).
2. Позбавлений природності, простоти; удаваний, штучний. Образ видається нам силуваним, поет хапає інгредієнції [складові частини] з абстракційного світу (Фр., XVI, 1955, 274); Така повага була їй зовсім до лиця, вона виходила в неї зовсім природна, не силувана (Март., Тв., 1954, 443); // Напружений, натягнутий. Якась холодна, силувана атмосфера залягла в салоні (Фр., VI, 1951, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 170.