СИЛУЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Стос. до силуету (у 1, 2 знач.). За Києвом заходило сонце, й місто здавалося силуетним, нереальним, вигаданим (Дмит., Обпалені.., 1962, 97); // Який є силуетом (у 1 знач.). Силуетне зображення.
2. архт., мист. Контурний. Добре розв’язано і оформлення вистави.. з її строгим за колоритом, майже силуетним задником, що переходить у напівоб’ємні деталі першого плану (Мист., 3, 1966, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 171.