СИЛІКА́ТИ, ів, мн. (одн. силіка́т, у, ч.).
1. Мінерали і синтетичні хімічні сполуки, що за складом є солями кремнієвих кислот. Силікати, або солі кремнієвих кислот, у будові Землі відіграють велику роль. Вони становлять більшу частину гірських порід (Курс заг. геол., 1947, 56); З усіх силікатів (солей кремнієвої кислоти) розчинні тільки силікати натрію і калію (Цікава хімія, 1954, 111).
2. Загальна назва виробів із таких мінералів або їх сполук (скло, фарфор, цемент, цегла і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 168.