СИМПА́ТІЯ, ї, ж.
1. Почуття приязні, прихильності, доброзичливості до кого-, чого-небудь; протилежне антипатія. Не вважаючи на неласкаве вітання, Раїса зразу почула симпатію до цеї старосвітської фігури в чорній міщанській одежі (Коцюб., І, 1955, 319); До Юлі Варя почувала тепер і повагу, і велику симпатію (Донч., V, 1957, 318); Його рівна весела вдача завоювала симпатію всіх (Трубл., І, 1953, 93); // перев. мн. Теплі, ніжні почуття; уподобання. Незабаром побачила [Ганна], що задля Гордія мусила вректися багатьох своїх звичок та симпатій (Гр., II, 1963, 45); Хоч його симпатії були на козацькому боці, але він зовсім не бажав підкреслювати цього (Тулуб, Людолови, І, 1957, 31); Симпатії народів світу на боці радянських людей (Літ. газ., 3.VIІІ 1950, 1).
2. розм. Про людину, яка користується чиєюсь прихильністю; улюбленець; коханий (кохана), любий (люба). — У тебе в селі є симпатія? (Тют., Вир, 1964, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 176.