СИНДИКА́Т, у, ч.
1. Одна з форм капіталістичної монополії, метою якої є одержання надприбутку шляхом організації збуту продукції; характеризується, з одного боку, збереженням виробничої самостійності об’єднаних підприємств і, з другого,— втратою комерційної самостійності. Капіталістичні трести і синдикати були знаряддям буржуазії, яка прагнула підпорядковувати своєму впливові абсолютно все (Компартія України в резол і рішен.., 1958, 148); Союзи, об’єднання підприємців — монополії (трести, синдикати та ін.) ставили своїм завданням в першу чергу підвищити ціни на товари всередині країни і за рахунок одержаного надприбутку мати змогу викинути товари по низьких цінах на зовнішні ринки і завоювати ці ринки (Іст. УРСР, І, 1953, 571); До Всеросійського товариства (синдикату) входили всі сахарозаводчики (Бурл., Напередодні, 1956, 163).
2. У період непу в СРСР — об’єднання трестів певної галузі промисловості для планових закупок сировини, збуту виробів і т. ін.
3. У Франції та деяких інших країнах — назва професійних спілок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 180.