СИПЕ́ЦЬ, пцю́, ч.
1. Перепрілий гній або подрібнений торф. Ланки вивозили на поля гній-сипець для внесення його весною під культивацію (Колг. Укр., 4, 1956, 9); Тиша. Спокій. Теплий запах сипцю, щойно вивезеного в поле. Земля відпочиває (Рад. Укр., 1. І 1965, 1).
2. розм. Пересохла або суха земля. Високі сівалки у куряві бродять, Дзвенять сошниками в протряхлій ріллі, Пушать і мережать.. Шамшать у сипці, як вітри в ковилі (Вирган, Квіт. береги, 1950, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 195.