СИРИ́Й, а́, е́.
1. Покритий або просякнутий вологою; вогкий. Коло сухого дерева й сире горить (Номис, 1864, № 6109); Сире сіре каміння поросло мохом (Хотк., II, 1966, 45); — Ти б спочатку розпалив огонь під казаном, а тоді воду носив. Та суху солому підкладай, а не сиру пхаєш (Тют., Вир, 1964, 134); // Заболочений, з великим вмістом грунтової вологи. Хто ж заснув тут сиротою Під баюрою сирою? (Щог., Поезії, 1958, 460); Хотів нас загарбать? Не дуже ярій: полеж тепер, кате, у ямі сирій (Тич., II, 1957, 139); // у сполуч. із сл. земля, могила, нар.-поет. Уживається як постійний епітет. Хто з ворогом п’є та гуляє, того і сира земля не приймає (Укр.. присл.., 1955, 414); — Мати сира земле! прийми мене до себе, приголуб мене і не пусти мене на світ (Кв.-Осн., II, 1956, 331); Над могилою сирою Ганнусенька плаче (Рудан., Тв., 1959, 55); — Дорогі тато, мамо і братик Максим! Уклоняюсь вам усім від високого неба до сирої землі (Стельмах, І, 1962, 516).
◊ Іти́ в сиру́ зе́млю див. іти́.
2. Який містить значну вологість, насичений вологою. Ніч була сира, холодна (Мирний, II, 1954, 240); Темні гори зливалися з низьким сирим небом (Знання.., 7, 1967, 13); В коридорах шкільного будинку чути запущеними підлогами, сирим вапном і свіжопомальованими вікнами (Вільде, Б’є восьма, 1945, 3); Дихнув, а в ніздрі — запах гнилої картоплі й сирої землі (Головко, II, 1957, 167); Чисте, без диму й сажі повітря було вологим і пахло сирою глиною (Коз., Гарячі руки, 1960, 152); // Який характеризується значною вологістю повітря (про приміщення). Знову він один у сирій сірій хаті (Мирний, І, 1954, 329); Із вогких окопів, із тюрем сирих,.. із заводів, із лав трудових У бурях, в пожарах прийшов він до нас, Той день, що збратав нас, що світ весь потряс (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 12).
3. Який відзначається великою кількістю дощів, опадів. Ніч темна, погода сира — одбива всяку хіть [іти грати в карти] (Мирний, V, 1955, 332).
4. Не варений, не смажений, не кип’ячений і т. ін. Коли ж дивиться [Забрьоха] — вірьовка; потягнув тую вірьовку — аж і тут гарбуз сирий причеплений!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 157); В тому кухарському курені стояли столи, де кухар розкладав сиру рибу (Н.-Лев., II, 1956, 221); Тоскан з’їв шматочок сирого оленячого м’яса (Трубл., Вовки.., 1936, 46); // у знач. ім. сире́, ро́го, с. Неварена, несмажена і т. ін. їжа. Сирого не їм, печеного не хочу, вареного терпіти не можу (Укр.. присл.., 1955, 230); — Нащадок Посейдонів, Він знав огонь, а ці — сире і свіже рвуть (Зеров, Вибр., 1966, 26).
5. Недоварений, недосмажений, недопечений (про продукти харчування). З печі сирого хліба не виймають (Укр.. присл.., 1955, 291); Напік [сирота] спершу такого хліба, що і в руках не вдержиш: рідкий, крізь пучки лізе, кислий, сирий (Барв., Опов.., 1902, 173); Василина кинулась до печі, всипала в миску сирого борщу (Н.-Лев., II, 1956, 35).
6. Не до кінця вироблений, оброблений, очищений (про продукт виробництва, матеріал). Йому вдалося закупити в Бориславі.. сирого воску (Фр., VIII, 1952, 408); У двір зайшло кілька чоловік. На головах кудлаті шапки, на спинах овечі шкури вовною догори, на ногах — постоли із сирої шкіри (Тют., Вир, 1964, 359); * Образно. За ранні помилки мого сирого розуму і гарячого серця мені довелося розплачуватись місяцями страждань і важких роздумів (Довж., І, 1958, 16); // перен. Не до кінця відшліфований, не оброблений як слід (про літературний твір, його мову і т. ін.). Не знаю, чи буде цікаво, як я пошлю туди [до ж. «Житє і слово»] пісні баладного змісту (теж сирий матеріал, бо довести до пуття я не вмію) (Л. Укр., V, 1956, 140); Не сирий опис, не пласка інформація, не холодна інтелектуальна дотепність, а саме зображення дійсного світу і дійсних людей — цю першу заповідь великого реалістичного мистецтва прози незмінно шанує і пильнує в своїй творчості Гончар (Не ілюстрація.., 1967, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 197.