СИРОТИ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., перех. Робити дитину, підлітка сиротою, позбавляти батька й матері або одного з них. — Не сироти моїх діточок, не вбивай ..жінки (Кв.-Осн., II, 1956, 416); У полі бились [воїни], сиротили Маленьких діточок своїх (Шевч., II, 1963, 91); Звісно, дома жінка та купа дітей, яких не хотілося б сиротити, але хіба ж не за їхнє щастя він і поведе військо через Сиваш? (Гончар, II, 1959, 401); // Залишати одиноким, самітним. — Мати ж тремтить за сина. Не руш, говорить, не встрявай, не сироти старої матері… (Ле, Міжгір’я, 1953, 11); // перен. Знедолювати кого-небудь. — Голову мені рубайте, не виноград… не відбирайте від мене хліба… не сиротіть, бо загину… (Коцюб., І, 1955, 218); // перен. Залишати когось, щось. Піп, волосні так жалкують! — Не кидайте нас, .. не сиротіть наших Пісок! (Мирний, І, 1949, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 202.