СИТИ́ТИ, сичу́, сити́ш, педок., перех.
1. заст. Підсолоджувати медом (воду, квас) або розводити мед водою; настоювати мед на чому-небудь. Мало вміти цідити та ситити меди — треба ще їх і продати (Загреб., Диво, 1968, 52).
2. Годувати вволю, досита; задовольняти собою або чим-небудь. — На Ітаці ні лук, ані вигонів ширших немає, Кіз лиш ситить, а миліша, ніж коней вона б насищала (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 88); Навіщо ж ..поетів мрії, труд геніїв із блиском всім своїм, коли земля всіх не ситить, не гріє? (У. Кравч., Вибр., 1958, 82); * Образно. Не можна сказати, щоб усі ці речі [жіночий одяг] були виставлені тільки напоказ, а люди мали тільки ту потіху з цієї краси, що ситили нею очі. Ні, ні! (Вільде, На порозі, 1955, 98); Здається, якби не глибокий яр, одна б ватага кинулась на другу — і полилася б річка чорної крові,.. кров би лилася, трупи б тліли та ситили й без того ситу землю... (Мирний, II, 1954, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 207.