СКАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, перех. Док. до каламу́тити. — Іноді тут водиться риба.. — Ага,— кивнув головою Юрко,— ми малими ловили її кошиками, наперед скаламутивши ногами воду (Томч., Жменяки, 1964, 188); От вихор засвистів у лозах, серед трав, До ставу кинувся і скаламутив став (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 288); — І що мені робити з нею? — невідступно вимагав Борис. — Дізнаються в районі. Скажуть, для чого ж тебе поставлено, коли одна якась придуркувата баба все село тобі під носом скаламутила … (Кач., II, 1958, 139); [Потреба:] Чи можна їх рушницями в спину, тих монашок, товаришу командире?.. [Чумак:] Не можна. Народ скаламутимо (Мик., І, 1957, 322); Думкою про Олександру боявся Гнат скаламутити своє тихе щастя… (Коцюб., I, 1955, 70); Неясна, підсвідома образа скаламутила його спокій. І в тому, як молода жінка збоку глянула на нього.., йому здалося щось ущипливе (Донч., III, 1956, 390).
◊ Скаламу́тити во́ду — внести неспокій, розлад; створити безладдя.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 246.