СКАЛАМУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скаламу́тити. На початкових дільницях каналу вода вже наповнила русло,.. і туди їздять у свята колгоспники із степових районів дивитись на неї, як на диво, на звичайнісіньку, ще скаламучену глиною воду! (Гончар, Тронка, 1963, 262); Я не хотів, щоб пам’ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Л. Укр., III, 1952, 690); — Дуже добре, коли любов приходить. Справжня, нічим не скаламучена (Стельмах, II, 1962, 379); Що вона хотіла йому сказати? Чому так тоскно дивилася своїми довірливими, скаламученими болем очима з-під безсило приспущених вій? (Гончар, III, 1959, 233); // скаламу́чено, безос. присудк. сл. Чистоту почуттів було скаламучено, й теплоту між ними заступив тривалий холод (Літ. Укр., 16.IX 1969, 3).
2. у знач. прикм. Ніби вкритий поволокою (про очі, погляд); затуманений. Спершись щокою на кулак, Таубенфельд сонливими, скаламученими очима дивився у вікно (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 169); Всі вони озброєні і вже випили, певне, по добрій чарчині, бо очі багатьох скаламучені, а обличчя не в міру розчервонілися (Шиян, Баланда, 1957, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 246.