СКА́ЛЛЯ1, я, с., рідко. Збірн. до ска́лка 1, 2. Пляшка брязнула об причілок і розлетілася дрібнісіньким скаллям… (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 95); В диму й куряві, під градом виючого скалля безупинно стріляли наші артилеристи (Донч., VI, 1957, 200); Та так, хлопче, дрова рубай, щоб не було скалля, Та так, хлопче, других люби, аби-м [щоб] я й не знала (Коломийки, 1969, 194).
СКА́ЛЛЯ2, я, с., заст. Збірн. до скала́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 248.