СКА́ЛОЧКА, и, ж. Зменш. до ска́лка 1 — 6. Пійду [піду] розіб’ю в скалочки отой каламарчик! (Барв., Опов.., 1902, 539); Браслети та сережки, величезні срібні гудзики зі вправленими в них скалочками кольорового скла, а іноді й дорогоцінного каміння — усе це блищало і мінилися на сонці (Тулуб, В степу.., 1964, 40); В одну мить зчистили [люди] цвинтар так, що й трісочки й скалочки ніде не зісталось (Н.-Лев., IV, 1956, 188); Мати переносить на скалочці полум’яний язичок до лампадки (Речм., Весн. грози, 1961, 10); На самому краю між небом і землею стоїть здоровенна чорна стіна, зверху неї наче потухаючим жаром скакають світові місячні скалочки (Мирний, IV, 1955, 79); * У порівн. — Очі в його [Морозенка] з криги, білі та блискучі, от як тонкі скалочки з льоду бувають (Мирний, IV, 1955, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 248.