СКАНДЗЮ́БИТИСЯ, биться; мн. скандзю́бляться; док., розм.
1. Зігнутися, викривитися. Страшна вона: в неї скандзюбилися ноги, очі вивело з лоба (Мирний, III, 1954, 339).
2. перен., вульг. Здохнути. А щоб той собака тобі скандзюбився! (Сл. Гр.); Я легесенько штовх його макогоном, а воно й теє… і скандзюбилося сердешне… (Баш, На землі.., 1957, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 250.