СКИГЛІ́ННЯ, я, с. Те саме, що ски́глення. Безустанне Маріорине скигління дратує його несказанно (Коцюб., I, 1955, 219); Мати рада була б сина задовольнити, та не мала чим. Їй надокучило те скигління, і вона промовила сердито: — Кажу тобі, що нема! (Гр., Без хліба, 1958, 50); Бальзака мучило безсоння. Він прислухався до тріску дерев у парку, до скигління вітру (Рибак, Помилка.., 1956, 182); Ми мовчки сиділи.. і тільки прислухалися до скигління коліс, гуркоту й двиготу вагона на колії (Досв., Вибр., 1959, 38); Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 262.