СКИТ, у, ч.
1. У православних монастирях — невелике житло ченців-самітників, розташоване віддалік від основних монастирських будівель. Сидів пустинник біля свого скиту Серед лісів безмірних та безлюдних (Фр., X, 1954, 161).
2. Старообрядницький монастир або невелике поселення монастирського типу в безлюдній місцевості. Ще здалека, коли йдеш полем Берестецької битви, впадає в око.. двоповерхова кам’яниця — колишній чернечий скит (Літ. Укр., 3.ІХ 1966, 2); — Довелося викликати схимника Іова Княгницького з Святовоздвиженського скиту (Тулуб, Людолови, I, 1957, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 267.