СКЛЕ́ПЛЕНИЙ1, а, е, рідко. Те саме, що склепі́нчастий. Тісна, подовгаста кімната зі склепленою стелею тонула в півсумерку [напівтемряві] (Фр., VI, 1951, 323).
СКЛЕ́ПЛЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до склепи́ти. У міцно склеплених устах і твердому підборідді відчувалась сила, з якою важко було боротись (Панч, Гомон. Україна, 1954, 149); Страшна була та постать осиротілої матері, а ще страшніше було дивитися на її рівні, тонкі, міцно склеплені уста (Л. Янов., І, 1959, 396); // у знач. прикм. Ще не розплющивши очей, крізь склеплені повіки, Варвара відчула, як в очі їй входить яскраве тепле світло (Перв., Дикий мед, 1963, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 280.