СКЛЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Виділятися скляним блиском. Твердо скляніють його [університету] високі вікна (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 41).
2. перен. Робитися, ставати нерухомим, застиглим (про очі). Олена підбігла до ліжка. Гарненькі голубі, як у матері, очі дитини скляніли, обличчя чорніло від задухи (Тют., Вир, 1964, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 286.