СКО́ВЗАТИ, аю, аєш, недок.
1. Рухатися по гладкій, слизькій поверхні, не відриваючись від неї. Сани сковзали по снігу; // Зрушуватися з місця, не утримуючись на гладкій, слизькій поверхні. Гострі дюймові шипи кішок врізувалися в шпаркувату поверхню льоду, не дозволяючи ногам сковзати (Шовк., Починається юність, 1938, 245); // тільки 3 ос. Падати, не утримавшись на чому-небудь. Пальто сковзає з плечей.
2. Легко, плавно переміщатися, злегка торкаючись поверхні чого-небудь. На озері Ольгейм сковзали парусні човни (Рибак, Зброя.., 1943, 90); Які знайомі ці східці! Скільки разів його долоні сковзали по цих поручнях!.. (Ткач, Жди.., 1959, 32); Петлі по тросу вільно сковзали. Тому що мотузки були не однакові завдовжки (Трубл., I, 1955, 112); // Переміщатися, переходити з предмета на предмет, не затримуючись. Масна рілля парувала від дотиків сонячних променів, вони сковзали по ній, неначе гладили її (Загреб., Європа. Захід, 1961, 291); // З’являтися час від часу (перев. про усмішку). Посмішка сковзала по обличчю.
◊ Ско́взати по пове́рхні чого — те саме, що Ко́взати по пове́рхні (див. ко́взати). Можна щодня писати вірші на теми дня, схоластично і бездумно сковзати по поверхні подій,.. але без глибокого художнього розкриття суті і характеру цих подій — вірші не стануть сучасними і революційними (Мал., Думки.., 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 289.