Що oзначає слово - "сковувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУВА́ТИ, скую́, скує́ш, док., перех.

1. Виготовляти куванням; виковувати. Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли (Укр.. казки, легенди.., 1957, 180); Наш коваль все кує Та співа — додає: — Хто був на світі всіх розумніш? — Хто скував перший ніж (Граб., І, 1959, 451); По кузнях грюкали молоти, бо ж треба було скувати кілька десятків тисяч підків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 253); // рідко. Те саме, що обко́вувати 1. Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! (Донч., VI, 1957, 451); // перен. Наполегливо, докладаючи великих зусиль, створювати що-небудь досконале, стійке, міцне. Розпочнемо ж, браття, Сю пісню завзяття Від старого Володимира До теперішнього Ігоря, Що розум свій із сили скував (Мирний, V, 1955, 262); Що недавно бачив [Прокіп] у мріях, тепер здійснилось.. Не буде більше бідних і багатих, земля всіх нагодує. Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (Коцюб., II, 1955, 83).

2. Надівати, накладати кайдани на кого-небудь. Прийшла з великим криком.. місцева поліція, скували першого бойка,.. пов’язали ще кільканайцять [кільканадцять] (Ков., Тв., 1958, 45); Два дні пізніше прийшли в село жандарми, вломилися до Мартинчуків, скували Марічку і забрали в місто (Вільде, Сестри.., 1958, 334); // З’єднувати кайданами кого-небудь з кимсь; // у сполуч. із сл. кайдани, пута, перен. Позбавляти свободи, поневолювати. Пішов [Помпілій Нума] любенько погулять І одпочить. Та, спочивавши [спочиваючи], Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Шевч., II, 1963, 385); Годі ж спільної розради, Що люд путами скула; Годі з нас тієї стради, Що країна прийняла! (Граб., І, 1959, 77).

3. перен. Позбавляти можливості рухатися або обмежувати її; заважати, перешкоджати легкості, свободі рухів. Щорс не хотів сковувати рух свого загону колією залізниці, він хотів, щоб його загін пересувався легко і в будь-якому напрямку (Скл., Легенд. начдив, 1957, 28); Непрохідна грязюка сковувала рух танків (Ком. Укр., 2, 1969, 68); Спека ще не сковує рук, ще не розіллялася доокіл (Гуц., Скупана.., 1965, 202); Тільки коли він вступив у сіни і глянув на сходи, по яких збігав позавчора,.. — згадки линули на нього холодною водою і скували вільність рухів (Коцюб., І, 1955, 412); Біль і повна фізична безпорадність знову скували його на ліжкові (Сміл., Зустрічі, 1936, 171); // Приводити у стан нерухомості, заціпеніння. Владний погляд сковує його, якесь незвичайне тепло охоплює всю істоту (Хижняк, Килимок, 1961, 88); Холодний вітер сковував усе тіло, холодив груди (Збан., Єдина, 1959, 73); Переляканий підвівся [Никифор], хотів схопитись на ноги. Але не схопився, бо страх скував тіло, одібрав мову… (Скл., Святослав, 1959, 392); Помітивши бійця, старий мовби прокинувся з глибокої задуми, що скувала його всього (Гончар, III, 1959, 144).

4. перен. Позбавляти можливості вільно діяти; перешкоджати свободі дій, прояву, вираженню чого-небудь. Метод соціалістичного реалізму ніяк не сковує творчої індивідуальності митця.., а навпаки, дає найширший простір для розквіту різних творчих стилів, манер, почерків (Рильський, Веч. розмови, 1964, 257); Хтось між ними був зайвий, і це сковувало вільну мову (Гур., Наша молодість, 1949, 101); Перший сумнів, що закрався Павлові в голову, почав усе далі рости, поступово сковувати його думки і вчинки (Кучер, Прощай.., 1957, 244); Боротьба за мир в Європі уже сьогодні певною мірою сковує агресивні сили імперіалістів, перешкоджає їм у придушенні визвольного руху в інших частинах світу (Ком. Укр., 6, 1967, 6); Безсила лють скувала волю Віктора (Ле, Клен. лист, 1960, 143); // Позбавляти ворога, супротивника можливості активно діяти. Партизани України сковували значні сили противника, зривали своєчасне перекидання німецьких військ на фронт (Ком. Укр., 5, 1965, 31); Червонофлотських рицарів когорта В порту скувала ворога полки (Криж., Срібне весілля, 1957, 136).

Ско́вувати (скува́ти) язи́к — позбавляти можливості говорити. За все своє життя я вперше опинився в панському маєтку. Мимохіть це сковувало руки, язик (Панч, На калин. мості, 1965, 52).

5. перен. Щільно оточувати, охоплювати з усіх боків кого-, що-небудь. Здається, тиша навіки скувала бір, і вже сумні тіні, немов з нудьги, затіяли свою довічну, німу гру… (Вас., І, 1959, 307); Біля Запоріжжя Дніпро вже скували бетоном, і хвиля його вдень і вночі крутить потужні турбіни (Собко, Біле полум’я, 1952, 178); Похнюпившись, стояли пани навколо кафедри, і глибоке мовчання скувало юрбу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 34); Важка посуха скувала увесь степ, обгорнула палючим жаром весь південь (Кучер, Прощай.., 1957, 19).

6. перен. Робити твердим, заморожуючи; вкривати льодом (річку, озеро і т. ін.). Морозець сковував грязюку (Собко, Шлях.., 1948, 204); Морози все дужче сковували Дніпро (Скл., Святослав, 1959, 222); Люті морози скували землю, прикрили її снігом глибоким (Мирний, IV, 1955, 255); Зима випала рання, мороз давно скував болота і малі річки (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 82); // безос. Холодом скувало калюжі, і блискуче струп’я лунко тріщало під ногами (Цюпа, Грози.., 1961, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 290.