СКО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Розпушувати землю заступом, лопатою і т. ін.; копати. Незвичайною була сівба над Дніпром у сорок четверту весну. ..Орали тракторами, але орали й коровами, й скопували лопатами (Довж., І, 1958, 388); Цілий день вона робила своє. То.. скопувала свій квітник, то насаджувала там квіти (Збан., Мор. чайка, 1959, 230); Баба Зінька помаленьку та помаленьку і город скопала, і засіяла, і засадила грядки (Н.-Лев., VI, 1966, 410); Гордій порадив скопати не якусь там грядку, а весь город і позичив на посадку картоплі (Юхвід, Оля, 1959, 104).
2. Робити заглиблення в багатьох місцях, викидаючи землю заступом, лопатою і т. ін. Люди скопали ціле велике поле на горбі ровами вздовж і впоперек (Мак., Вибр., 1954, 313).
3. Копаючи, зносити, розрівнювати що-небудь (виступ, нерівність грунту). Карпо загадував людям на роботу і попереду усього звелів скопати той капосний горбик на горі (Н.-Лев., II, 1956, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 297.