СКО́РБНО. Присл. до ско́рбний. Сидить скорбно поважна Докія (Коб., II, 1956, 224); — Може б, ти побув сьогодні дома? Ще нездужаєш, — пильно і скорбно дивиться [мати] на нього і чує, як тремтять її повіки (Стельмах, II, 1962, 396); Криваві плями чорніли скорбно на землі (Сос., II, 1958, 497).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 297.