СКОРИ́НОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до скори́на. — Хіба ж хто повірить, що ти тільки раз учора годувала дитину скориночками?.. (Тесл., З книги життя, 1949, 64); — Тимко любий мені — і все тут! З ним хоч на край світу піду, скориночку хліба їстиму, аби з ним, аби вдвох! Оце тобі моє слово (Тют., Вир, 1964, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 299.