СКОРО́МИНА, и, ж. Те саме, що ско́ром. — Покійні батьки мої.. були страшенно богомольні. Щоб ото вони свято яке пропустили або скоромини з’їли в піст — боронь боже! (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 74); — Багато родичів має наша пані Софія по заграницях та все, видно, католики… Ніяких постів не визнають, поїдають скоромину і в петрівку!.. (Гончар, Таврія, 1952, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 301.