СКОРО́ПИС, у, ч., рідко СКОРО́ПИСЬ, і, ж.
1. Тип письма, для якого характерне зв’язне написання літер у слові та велика кількість лігатур. У XV ст. набуває поширення скоропис. Від попередніх типів письма він відрізняється і загальним виглядом, і конкретним написанням окремих літер (Наука.., 2, 1973, 44); Сагайдачний розстебнув жупан і витягнув з внутрішньої кишені складений учетверо аркуш, списаний закрутистим скорописом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 178); [Мартин:] Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю (К.-Карий, І, 1960, 332).
2. заст. Стенографія. Вона старанно вивчала скоропис і робила записи стенографічними знаками (Донч., V, 1957, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 301.