СКОСОБО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скособо́чити. — Коли це вони встигли вчинити такий погром? — гнівно думав Хаєцький про німців, наближаючись до бетонованого заводського паркана, скособоченого ударом повітряної хвилі (Гончар, III, 1959, 424); Перейшов [Аркадій] дорогу і завернув у поле.. Де-не-де видніли скособочені від вітру полукіпки (Вільде, Сестри.., 1958, 23).
2. у знач. прикм. Який має викривлений бік, викривлену постать (про людину); кривобокий. Юрко мовчав. Він стояв скособочений, малий, настовбурчений, як голодний щиглик (Мушк., День.., 1967, 95); // Перекошений на один бік, викривлений, несиметричний. На галявині стояв невеличкий, скособочений, напів-зруйнований будинок (Мокр., Острів.., 1961, 21); Вчитель підходить до скособочених дверей і пальцями натискає на клямку (Стельмах, І, 1962, 646).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 306.