СКРЕБЛО́, а́, с.
1. архл. Кремнієве знаряддя первісної людини, яким користувалися для різання, скобління, обробки і т. ін. чого-небудь. В процесі розвитку мисливства, поряд з дерев’яним списом з гострим обпаленим кінцем, появились і нові кам’яні знаряддя праці: гостроконечник.. і скребло (Іст. УРСР, І, 1953, 12).
2. Те саме, що скребни́ця. Чистити [коней] скреблом не слід, бо його зубці подразнюють і ранять шкіру (Конярство, 1957, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 313.