СКРЕГОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який скрегоче, скреготить, утворює скрегіт. За річкою, там, де в густій сутіні верб зникало продовження шосе, в цей момент з’явилося попелясте скреготливе потворище (Гончар, Людина.., 1960, 151).
2. Подібний до скреготу (про звук). Огидний, скреготливий брязкіт розтрощеного скла.. наче розпоров по швах принишклу тишу сумирної зимової ночі (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 654); Дубова брама зі скреготливим рипом відчинилась (Добр., Очак. розмир, 1965, 29); Пилка і справді змінила в Саранчукових руках свій болісний скреготливий звук на співучу мелодію (Донч., Шахта.., 1949, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 314.