СКУДО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скудо́вчити. Він понурив очі в землю,— довге чорне волосся, скудовчене від запеклої крові, звисало йому на очі (Фр., IV, 1950, 468).
2. у знач. прикм. Скуйовджений, сплутаний (про волосся, шерсть і т. ін.); // Із скуйовдженим, сплутаним волоссям, шерстю і т. ін. Почулися якісь крики, і скудовчений, задиханий чоловік вибіг наперед, репетуючи (Гр., II, 1963, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 332.