СКУПА́Р, я́, ч. Скупа людина. — Бачиш, там коло печі стоїть панна Олімпія, донька Крамського, мого сусіда. Старий скупар, гроші має — го-го! (Мак., Вибр., 1954, 21); — Захочеш свіжини — приходь на вечерю до нас, заманеться солонини — через місяць заглянь. Я не скупар (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 64); *У порівн. Женитися здумав [Погорецький], так там трясеться над нею, як скупар над хтозна-яким скарбом (Кол., Терен.., 1959, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 334.