СКУПУВА́ТИЙ, а, е. Трохи скупий. — Баба скупувата, але ви попросіть її гарненько, може, вона почастує вас (Шиян, Партиз. край, 1946, 22); Четвертий день у нашім медсанбаті, Де ніч хова в тиші розмови скупуваті, ..Лежав мій друг-танкіст (Мал., Чотири літа, 1946, 6).
Скупува́тий на слова́ (на сло́во, на мо́ву, у мо́ві) — який не любить багато говорити; небагатослівний, небалакучий. Обличчя в нього чорне від куряви, руки великі, міцні, тільки сам скупуватий на слова (Кучер, Дорога.., 1958, 215); От який у мене тато: Він на слово скупуватий, Та як скаже щось коли — Всі послухають в селі (Стельмах, Живі огні, 1954, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 337.