СКІ́НЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скінчи́ти 1. Балабуха.. всмак з’їв пирога, неначе після дуже важкої, але добре скінченої праці (Н.-Лев., III, 1956, 20); Товаришка моя помалу завела річ про те, що от уже весна, учіння [навчання] скінчене і час би вже їй їхати додому (Л. Укр., III, 1952, 575); // скі́нчено, безос. присудк. сл. Вона легко зітхнула, радіючи, що, нарешті, скінчено докучливу біганину (Смолич, І, 1958, 43); Вже.. й скінчено розмову (Мал., Звенигора, 1959, 268).
◊ Пі́сня скі́нчена — наступає або наступив кінець чому-небудь. [Адмірал:] Цей наказ — це слабкість їх. Вони відчувають, бояться. Але їх пісня скінчена! (Корн., І, 1955, 56); Скі́нчений осе́л — дуже вперта або нерозумна людина; цілковитий дурень. [Завадський:] По якого чорта нам до анкети того Цимбальського? Та ж то скінчений осел (Фр., IX, 1952, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 270.