СЛАБОСИ́ЛЬНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що слабоси́лий. Здавалося, жодне з її дітей не держало її душі в такім болючім руху, як сей слабосильний чоловік! (Коб., II, 1956, 283); // у знач. ім. слабоси́льний, ного, ч.; слабоси́льна, ної, ж. Той, хто не відзначається твердістю, стійкістю, вольовим характером. Треба тілько дужому повернутися, щоб слабосильний знову перевернувся у покірного (Мирний, IV, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 344.