СЛОБОДА́, и́, ж.
1. іст. Поселення в Київській Русі, на Україні і в Росії в XI-XVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей і податків. По обидва боки яру і прилеглих балках розташувалася старовинна слобода Яремин Кут, що дістали собі назву від якогось Яреми, козака-запорожця, першого новосельця цієї місцевості (Добр., Тече річка.., 1961, 11); // Частина міста, квартал, де жили люди однієї професії, національності і т. ін. За містом були слободи, а на захід — Біскупичі й козацькі курені (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166); Подався [Омелько] від царевого двору до своїх: до гончаря Шумила Жданова, в Гончарську слободу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 579); У Москві Петро [І] часто бував у Німецькій слободі, серед іноземців, які оселилися в Росії (Іст. СРСР, II, 1957, 8).
2. Велике село, селище. Була у нас сусідка — удова Пилипиха: господиня на всю слободу. Яка хата, які городи, садок, скільки поля, степу, і баштан, і пасіка, і млин — чого вже не було там! (Вовчок, І, 1955, 183); Ніч така зоряна, голуба і прозора. По всій слободі тамтам співає молодь. Під тинами гомонять чоловіки (Головко, II, 1957, 233); // Відокремлена частина великого села.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 365.