СЛОБІ́ДКА, и, ж.
1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там. Ми зустрілися з ним на березі Азовського моря — поблизу Матроської слобідки під Маріуполем (Смолич, VI, 1959, 11); На Монастирській слобідці без суду, без слідства, за саму лише підозру в зв’язках з більшовицьким підпіллям було розстріляно групу старих матросів та робітників (Гончар, II, 1959, 35).
2. Те саме, що слобода́ 2. Йде попереду Марко, а за ним ідуть хлопці з слобідки (Ів., Вел. очі, 1956, 124); Ой на горці, на пригорці, Там стояла та слобідка (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 61); Тая Довбущуківка — була то слобідка, зложена з чотирьох хаток (Фр., VIII, 1952, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 365.