СЛУХА́ЧКА, и, ж. Жін. до слуха́ч. Баба Зінька була дуже вважливою його слухачкою. Любив слухати його оповідання і Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 328); Він помічав, як соковитий голос хорунжого полонив серце дівчини, і в його грудях підіймалося недобре почуття і проти самого співця, і проти юної слухачки (Добр., Очак. розмир, 1965, 93); Каргат зрозумів, що думають його слухачки (Шовк., Інженери, 1956, 125); Тепер я живу не сама, найшла собі компанію, слухачку московських фершальських [фельдшерських] курсів (Л. Укр., V, 1956, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 384.