СЛІПИ́ТИ, сліплю́, слі́пиш; мн. слі́плять; недок., перех. і без додатка.
1. Позбавляти зору, робити сліпим кого-небудь; осліплювати. [Кобзар:] Та мене то ніхто не сліпив — сам осліп, од добра осліп (Мирний, V, 1955, 88); // Псувати очі, працюючи при поганому освітленні або надто напружуючи зір. Дівчата день і ніч сліпили очі, гаптуючи розкішні пояси, гаманці й козакини (Тулуб, Людолови, I, 1957, 269); Невільниці собі сліпили очі При світлі каганця убогім і чаднім (Рильський, III, 1961, 127).
2. тільки 3 ос. Засліплюючи, заважати добре бачити, дивитися (про світло, сяйво, що-небудь блискуче і т. ін.). Синіється тут прозора вода,.. палаючи, іскриться сонце та сліпить очі (Фр., III, 1950, 7); — Пройдіть у цей кінець, тут проміння не сліпитиме вам зір (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 353); Здалека сліпить очі цинковий дах багатиревої хати (Цюпа, Назустріч.., 1958, 39); Синя блискавка сліпила очі (Донч., IV, 1957, 117); Сніги виблискували на сонці, сліпили очі (Тют., Вир, 1964, 539); *У порівн. Її розширені очі на якусь мить ставали невидющими, неначе їх сліпило далеке марево землі (Стельмах, I, 1962, 555); // безос. Йому вогнем сліпило очі (Шпорта, Запоріжці, 1952, 42); // Стомлюючи очі, зір надзвичайною яскравістю, різноколірністю, барвистістю і т. ін., заважати дивитися. Сліпить очі його [моря] блакить (Коцюб., І, 1955, 396); Соковита зелень [лісу] сліпала очі (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 41); Стіни будинку сліплять очі білизною (Вільде, Сестри.., 1958, 66); Яскравий день сліпив очі (Гончар, II, 1959, 207); Оксамитова різнобарвна запаска обхоплювала її стан і на темнім фоні кімнати, проти світла, сліпила очі (Досв., Гюлле, 1961, 26).
3. тільки 3 ос. Засипаючи, заліплюючи, заливаючи очі, позбавляти людину можливості добре бачити. Білі метелики снують кругом Ларька, сліплять, сідають на голову (Вас., І, 1959, 104); На голови запорожцям полетіло каміння, бочки, гаряча смола і, нарешті, мішки з піском, що сліпив їм очі (Довж., І, 1958, 241); Сніг сліпив очі, вітер пробирався під поли фуфайки, та Дмитро не помічав цього (Зар., Світло.., 1961, 55); Минула завзятість хлоп’яча. Ось уже чоло і піт заросив, до очей підкочується, сліпить… (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16).
4. перен. Вражати красою, розумом і т. ін. Ішла чутка, що така була краса його.., що не можна й очима було надивитися, бо сліпила вона, як те сонечко пломенисте (Вовчок, І, 1955, 358); [Неріса:] Тобою бувши, я б його сліпила всім блиском генія свого й Еллади (Л. Укр., III, 1952, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 363.