СЛІ́ПНУТИ, ну, неш; мин. ч. сліп, ла, ло і слі́пнув, нула, ло; недок. Ставати сліпим, втрачати зір. Од поганого зерна і кури сліпнуть (Укр.. присл.., 1955, 286); Прадід сидів там довго, сліпнути почав у темному і вогкому підземеллі (Кучер, Трудна любов, 1960, 228); // Втрачати здатність добре бачити (про очі). Щасливі дні, щасливі ночі, Коли при свічці лойовій, Хоч мерзли пальці, сліпли очі, .. Я так над книжкою сидів (Фр., XIII, 1954, 411); // від чого. Погано бачити певний час через яскраве світло, дим, сльози, нервове збудження і т. ін. Вийшовши на вулицю, Ясень трохи сліпне від густих, щедрих променів світла, що ллються з неба (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 121); Дорошенко відчув, що сліпне від люті, від нахлинулої в голову крові (Гончар, Тронка, 1963, 212); * Образно. З вулиць розходяться люди, крамниці гаснуть, заплющують очі — двері і вікна — і острів сліпне (Коцюб., II, 1955, 407).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 363.