СЛІПУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Бути сліпим; погано бачити.
2. у знач. присл. сліпу́ючи. Недобачаючи. Мати.. знай копирса, сліпуючи, то очіпки, то рушники на придане дочці (Кв.-Осн., II, 1956, 442); // Навпомацки. Кобзар, сліпуючи, взяв руку, пригорнув її до вуст і на мить припав удячним поцілунком (Ле, Україна, 1940, 418).
3. перен. Не мати здатності правильно розуміти і оцінювати що-небудь, розбиратися в чомусь. [Сотник:] Ми Сліпуємо, і ремствуєм, і плачем (Стар., Вибр., 1959, 487); // також чим. Я розумом сліпую (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 364.