СМАКОВИ́ТИЙ, а, е. Те саме, що смачни́й 1, 2. Пурхав [метелик] у пахощах пишних квіток Та пив смаковитий, солодкий їх сок [сік] (Щог., Поезії, 1958, 337); Закивав головою німець і жадібно потягнув ніздрями смаковитий запах смаженої риби (Тют., Вир, 1964, 516); — Х-ху ти! Та й смаковита ж [Христя]! — махнувши рукою, мовив він (Мирний, III, 1954, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 394.