СМА́ЧНО, присл.
1. З апетитом, охоче. Справнику справили обід, він смачно попоїв і поїхав (Вовчок, VI, 1956, 234); Розпряжені коні зразу ж почали смачно вигризати молоду пирійку (Стельмах, II, 1962, 268); // Маючи, вживаючи і т. ін. вдосталь смачної їжі.— Їдять і п’ють вони смачно, сплять розкішно, слуги роблять і годять їм (Вовчок, І, 1955, 379); Наче в казці, котик жив: Тепло спав і смачно їв… (Бойко, Ростіть.., 1959, 82); Гостей запросили до столу. Частували щедро й смачно (Тулуб, В степу.., 1964, 343); // у сполуч. із дієсл. парувати, пахнути і т. ін. Апетитно. В хаті народ. Смачно парує страва (Коцюб., II, 1955, 281); На все подвір’я пахло доспілими баклажанами і — різко та смачно — кропом і часником (Коз., Листи.., 1967, 5).
2. Із задоволенням, насолодою. Цмокнув Олексій так смачно, що чути було по всій хаті (П. Куліш, Вибр., 1969, 291); Смачно позіхнувши, Омелян Федорович взяв ручку і схилився над аркушем паперу (Зар., Світло, 1961, 96); — Хотіла я вам оце, Софіє Карлівно, одну річ присовітувати [порадити],— смачно говорила огрядна, рясно вбрана мадам Шило (Гончар, Таврія, 1952, 126); — Ну, що? Будемо сватами, чи з гарбузами додому підеш? — жартує Шкапонд і смачно регоче (Стельмах, І, 1962, 257).
3. у знач. присудк. сл. Про задоволення, яке відчуває хто-небудь від чогось приємного на смак. [Сінон (До 2-го вартового):] А ти чому не п’єш? Хіба не смачно? (Л. Укр., II, 1951, 320).
4. у знач. присудк. сл. Добре комусь (живеться, працюється і т. ін.). Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно (Котл., І, 1952, 295); — А що, поводатарко, смачно? — кричала Параска (Н.-Лев., II, 1956, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 396.