СМЕ́РТНО. Присл. до сме́ртний 3. Поранений смертно, розлютився звір. Кипить і клекоче роз’ятрений вир (Рильський, II, 1960, 172); Дивилися усі на покійницю: лежала вона,— сказав би спала, коли б не така біла смертно (Вовчок, І, 1955, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 400.