СМЕ́РТОНЬКА, и, ж. Пестл. до смерть 2. Озвався нудний, пискливий голос: — Ох, моя смертонько… де ти? (Коцюб., II, 1955, 276); [Баба Олена:] Нині, коли смертонька ходить за ним з косою, він світом нудить і кисне, як кваша (Галан, І, 1960, 459).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 400.