СМИРЕ́ННИК, а, ч., розм. Чоловік покірної, лагідної вдачі; // ірон. [Сокуренко:] За що ж ви гніваєтесь на мене? [Степанида:] За що? Ач яка тихоня, ач який смиренник! (Кроп., І, 1958, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 404.