СМИРЕ́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. смири́ти, смиря́ти і стан за знач. смири́тися, смиря́тися.
2. Покірність, лагідність. [Мессія:] Таке смирення гірше від гордині (Л. Укр., II, 1951, 112).
3. Відсутність гордовитості; усвідомлення своєї мізерності, нікчемності. — На ньому браминська шовкова жовта хламида, а по хламиді чорніють латки: це символ його чернецького смирення та вбожества (Н.-Лев., ІV, 1956, 274); Не з блиском і гонором людина повинна йти в дім молитви, а з смиренням і покорою. Такий був непорушний догмат віри Уляни Григорівни (Добр., Очак. розмир, 1965, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 404.